“Син чоловічий – владика і суботи” (Лк 6, 1-10).
Духовне життя проявляється у виконуванні тих чи інших релігійних практик, постанов. Виконуючи їх, створюємо певний тип наших стосунків з Богом.
У Євангелії розповідається про дві події. Одного разу, у суботу, Ісус проходив засіяними ланами і його учні зривали колоски та їли. Деякі з фарисеїв критикували їх за порушення приписів суботи. Однак Христос захистив учнів, пояснюючи, що добро людини важливіше, ніж приписи закону. Адже Бог встановив закони для добра людини, а не людину для закону. Закони – засоби допомоги.
Наступної суботи Ісус навчав у синагозі, де був чоловік із сухою правою рукою. Після науки Господь оздоровив руку чоловіка, не зважаючи на думки фарисеїв. На перше місце поставив людину, а не приписи суботи.
Часто ми не усвідомлюємо, що приписи – це лише засоби, які провадять нас до Бога й не мають жодної цінності самі в собі. Приписи мають користь, коли єднають людину з Богом. Ісус є нашою єдиною метою, а все інше – засоби, які застосовуємо, щоб до Нього наблизитися. Середники духовного життя потрібно ще наповнити духом віри та любові, щоб тісно з’єднатися з Христом і відчути у житті Його присутність та любов.
Поведінкою в синагозі Ісус показав також силу любові, адже все робив з любові до людей. Любов, як навчає апостол Павло, здатна перебороти будь-які труднощі. Любов, як пише апостол Іван, не знає страху і перемагає його. Якщо побожність наповняємо духом любові, то вона дає нам силу добре виконати всі релігійні обов’язки, перемогти перешкоди на дорозі до Бога – думки людей і мати міцний зв’язок із Ним.
Ці дві євангельські події показують, що коли основою побожності є віра та любов, вона запевняє нам захист, допомогу, оздоровлення та всяке добро від Ісуса.
